Козаків у Січі називали Запорожцями, а весь їхній склад називався Кошем. Кіш вибирав на Раді (сході) вільним голосуванням головного начальника – «Кошового отамана». Кіш ділився на курені, які були під керівництвом курінних отаманів. Крім Січі, козаки селилися поблизу на дрібних островах і по берегах Дніпра, створюючи хутори і перевозячи в них свої родини. До широких планів Вишневецького входило знищення Кримської Орди та підпорядкування всього Причорноморського узбережжя. Він здійснив кілька успішних походів проти кримських татар та неодноразово атакував турецькі війська. 1563 року Вишневецький опанував Молдавію, але був відданий, потрапив у полон до турків і був закатований у Стамбулі. Згодом набіги запорожців почали дратувати не лише турків, а й самих поляків. 1569 року той самий польський король Сигізмунд, побоюючись, що надто активні дії козаків спровокують війну з Туреччиною, наказав зруйнувати фортецю і заборонив козакам селитися за порогами Дніпра. Однак, козаки, збройний, сміливий, гордий і незалежний народ, що відчув смак волі, не звернули на його заборону жодної уваги. Запорізька Січ продовжувала існувати, і невдовзі слава про неї поширилася не лише по всій Україні, а й далеко за її межами. Система поміщицького землеволодіння в Речі Посполитій доходила лише до Києва, на південь, наприклад, у районі Черкас до середини XVI століття лише три маєтки належали дворянам, іншими землями володіли вільні селяни. Як тільки по Україні пройшла чутка, що вона з Литовського князівства переходить під владу Польщі, переселення селян на схід набуло масового характеру, а коли Польський Сейм видав указ про те, що через 10 років усі українські селяни будуть прикріплені до земельних наділів, почалися повальні втечі . Що далі на схід лежали нові українські землі, то краще, бо там легше було сховатися. У результаті за 50 років населення в Україні зросло з 50 до 500 тисяч осіб. Там, де простому народу не було жодної можливості вирватися з панської неволі, він терпів, з покоління до покоління, підкоряючись своїй долі. Але в Україні було негаразд. Тут народ мав багато спокус до набуття свободи. Перед його очима, по сусідству, на Запорізьких островах знаходилися вільні люди його ж стану, до яких можна було легко приєднатися і теж стати вільним, втікши від гнітючої влади. Крім того, близькість та небезпека татарських набігів привчила людей до володіння зброєю для самозахисту.
