Першими організаторами козацького стану були черкаський та канівський староста Євстафій Дашкевич та хмельницький староста Предислав Лянскоронський. На посаді старости розпочав свою службову кар'єру і князь Острозький. Разом із Дашкевичем він присвятив усі сили боротьбі з кримськими татарами. 1524 року Дашкевич відбив татарський набіг на місто Черкаси. Він першим змінив українську тактику боротьби з татарами – від простої оборони він перейшов до нападу, і часто водив козацькі загони за Дніпро, захоплюючи у татар стада овець та коней. Татари завдавали Україні такої великої шкоди, що 1533 року Дашкевич на польському Сеймі в Піотркові запропонував уряду постійно утримувати козацьку варту на Дніпровських островах, але не отримав тоді розуміння та підтримки. У XVI столітті дніпровські козаки жили у селах, володіли землею, вели осілий спосіб життя. Вони обирали старост і становили озброєні загони, що охороняли кордони. Займалися козаки землеробством, рибальством, полюванням та торгівлею, не випускаючи з рук зброї та постійно тримаючи під рукою коня. У Брацлаві та Вінниці було широко поширене бджільництво, бджолині вулики тяглися на 30 верст від Брацлава. Старости обиралися виключно з литовських дворян, яким селяни довіряли набагато більше, ніж польським дворянам. Вирішальну роль історії українського козацтва відіграв черкаський і канівський староста Дмитро Вишневецький, наступник Дашкевича. 1557 року він добився від короля Польщі Сигізмунда дозволу на будівництво козацької фортеці за Дніпровськими порогами на островах. Основне призначення фортеці було – захист від татарських набігів. Так з'явилася знаменита Запорізька Січ, тобто. місце «розчищене від лісу, засікання за порогами». За понад 200 років свого існування Січ то затухала (руйнувалася), то відроджувалася, переходячи на інші запорізькі острови Дніпра. Там є острів, який навіть так і називається Січ. Відомі такі Січі, як: Томаківська, Бозавлуцька, Микитський Ріг, Юртомлицька, Олешки та остання – Задунайська. Дніпровських порогів було 13, вони були не судноплавними, тому раптово напасти на Січ із півночі Дніпром було неможливо. Незважаючи на небезпеку нападу татар, найхоробріші та найвразливіші люди серед українських селян мріяли бігти за Дніпровські пороги, де лабіринт невеликих острівців ряснів дичиною та рибою, а, головне, була свобода та справжнє чоловіче козацьке братство. Жінки до Січі не допускалися.
