Безперечно, що у формуванні українських козаків, окрім інших народів, брали участь черкеси. Вони населяли гори Західного Кавказу та територію зрошувану притоками Кубані до Азовського моря. Місто Черкаси, можливо, було спочатку чисто черкеським поселенням, тому що, наприклад, найближча річка Псел походить від черкеського слова «псу» - вода, черкеське коріння є в словах Хопер та Кременчук. Корінь «кас» і «каз» на Кавказі з'явився в давнину і означає в перекладі зі сванського «кінь». Логічно припустити, що назви кінних (кочових) народів таких як касити, гаски походять від слова «кінь». Назва гірського ланцюга Кавказ також походить від перського «кох» (гора) та сванського «каз» (кінь). Іншими словами, Кавказ це «Кінна гора» або «вершник». Каспійське море та народ каспіїв також мають у своїх назвах корінь «кас». І в слові козак є корінь «каз». Козак без коня – не козак! Козакам довіряли охорону кордонів та захист поселень від набігів кочівників. Крім того, їм доручали охороняти броди та інші зручні місця переправ через річки. Козаки вважалися також досвідченими човнярами та їх наймали для охорони генуезьких купців в Азовському морі та вздовж берегів Криму. Золота Орда перша застосувала козаків охорони своїх кордонів із боку Волги. На початку XVI століття з'являються перші «старості»: черкаське та канівське, в яких організувався військовий стан під назвою «козаки». А сама територія, зайнята цими староствами, назвалася «Україною» (біля краю). Згодом ця назва поширилася на території у бік Дністра, а далі, в міру розширення козацтва, на Київську землю та Лівобережжя Дніпра. З погляду історії виникнення та етнографії українські козаки не мають жодного відношення до донських козаків.
